Володько Генадій

     Яка могутня фантазія народила ці маленькі керамічні шедеври? Звідки до художника прийшли ці образи? Як кераміст так витончено втілює у мікро-скульптурах гумор та печаль, біль та надію? Ці думки та багато інших з’являються у вас, коли ви уперше знайомитесь з творчістю Григорія Володько. Немає сумніву, що любов до музики та поезії мають велике значення  у формуванні задумів художника, адже більшість робіт його це  трошки веселий, трошки сумний  спів у пластиці. Не випадково любов до музики настільки суттєва частина життя Григорія. «В мене справжній голод на мистецтво, – зізнається майстер, – за рік понад  50  живописних робіт. Весь час хочеться працювати».  Багато малюнків художника виникають як ескізи його керамічних скульптур. І особливо треба зазначити любов художника до людей, до спілкування з ними, його бажання допомогти усім, хто   потребує допомоги. Григорій – травник  лікує  тіла людей  травами, Григорій – художник допомагає їх душам долати сум та розпач, гірку самотність та павутиння думок про власну хворобу, які виснажують життя. У скульптурах Григорія відчувається правдивий та веселий погляд на світ. Він притаманний його образам.  Такий погляд і є   фармацевтом мистецтва, що пропонує нам найголовніші ліки для кожної живої істоти: Віру, Надію, Любов.

Автобиография художника  Володько Григория Алексеевича

        Я  родился 18 сентября 1957 года в городе Киеве, в рабочей семье. Когда учился в 176-й  средней школе, вёл редколлегию. После окончания школы работал в Институте физиологии растений Академии Наук УССР техником. В качестве художника оформлял стенгазету   Института.  После армии поступил в КАДИ и успешно закончил его. Преподаватель предмета «Информатика и вычислительная техника» КПИ – Потапова Галина Николаевна открыла во мне дар целителя – травника и дала путёвку в жизнь. С тех пор я занимаюсь траволечением:  делаю фито-сборы и лечу ими всех нуждающихся в помощи. Когда-то в детстве врачи обнаружили у меня положительное пирке на туберкулёзную палочку, отправили   на 2 года в санаторий-профилакторий и тут меня выручили музыкальный слух и память. Там взрослые ставили меня  на стул, как на сцену, и заставляли петь украинские песни, а потом, в награду, кормили жаренной картошкой. Таким образом, я перерос туберкулёз. Здесь, в лечебном центре больницы, меня поили чаем и просили петь мажорные песни: «Смуглянку-молдаванку» и другие – таким образом, я раздробил жёлчный камень в жёлчном пузыре.   Вот какое сочетание искусства и медицины помогло мне выжить и выздороветь. Моя любимая группа «Биттлз». Люблю также «Роллинг стоп», Шаляпина, Марио Ланца, Собинова и любую хорошую музыку.

Март 2008 г.