Поросятковський Леонід

      Леонід з родини вчителів. Батько – історик, мати – викладач російської мови. Найулюбленіші спогади з дитинства – подорожі з батьком. Особливо запам’ятав Леонід піший похід з батьком навколо Одеси, коли вони шукали домовини давніх воїнів. Звідси, мабуть, захоплення художника середньовічними замками, романтичними пейзажами. Людина щиро релігійна, художник багато уваги приділяє образам Ісуса та Божої матері, малює селянські затишні церкви та великі храми. Леонід закінчив Київський художньо-промисловий технікум. З вдячністю згадує митець своїх вчителів – викладача художнього конструювання з цікавим прізвищем – Волкотруб та викладача малюнку – Ковалевську Валентину Стефанівну. Без сумніву: і у портретах, і у пейзажах своїх  Леонід виявляє суто ліричний талант. Глибоко вражають портрети жінок. Кожне обличчя ховає якусь таємницю, у кожному – власний характер, хоча   образи  його муз  приходять до художника з глибин уяви. Вони не мають конкретних прототипів. Лірична творчість завжди пов’язана з особливим відчуттям музики. Сам художник початок біографії деяких своїх робіт бачить у  творах Вівальді. Вражає його також музика ансамблю АББА. У світі поезії  вчителями мистецького погляду на людей та життя Леонід називає: Бернса, Фета, Гёте, Баратинського, любить вірші та музику Андрія Макаревича, з захопленням читає вірші на пам’ять. Художник вимогливо ставиться до власних симпатій у мистецтві, яким займається професійно. Більш за всіх любить Сєрова, Дега, Врубеля, Ботічеллі, а дійсним вчителем своїм гармонії у мистецтві вважає Рафаеля. Не малювати Леонід не може, але труд художника – це постійне випробування. «Гірше всього буває на душі, коли руками не виходить створити щось в роботі так, як бачиться в уяві, а гармонія і спокій приходить, коли добре попрацював і отримав те, що хотів мати», – каже митець.